Щоденник душі

У автора цієї книжки є два крила – поезія і проза. Яке з них потужніше покаже час. А поки що він намагається синхронно ними рухати. Тому одне крило допомагає іншому, підсилюючи своєю участю політ в пошуку свого слова, щоб повністю самовиразитись.

Найкраще, звісно, помітні старання автора в поетичному жанрі. Це експромти, де він довірливо відкритий в своїй радості й печалі, ліриці й інвективі, сприймаючи світ в зіткненні добра і зла, їхнього впливу. Він не боїться повірити й розчаруватися, засміятися й заплакати, розлютитися й подобріти. А йому, як він пише, “минув лише двадцять один рік”, він “обіцянок своїх бранець”, та вже “пройшовся болем шлях в ногах”, бо існує міфічна “руйнівниця мрій”. Що лише не переживає вразливий міфічний герой, зустрічаючи на терновій дорозі життя ображених долею людей, які його болять пекучим болем. В його полі зору не може бути іншого, бо навколо чимало негативізму, тієї гіркої правди, на яку не можна закривати очі. Деякі вірші просто – таки нагадують новели (“Смерть каліки”, “Ранок гульвіси”, “Ніч з сім’єю”, “Прокляття чорного крука”). Автор у хаосі сірої буденщини не обминає суперечностей, творячи свій літературний щоденник , в якому нема вишуканості, тут є природна, часто кострубата мова про людське “я” і немилосердний світ пристрастей, про драму білого і чорного кольорів, втрати, відчаї і сподівання.

Тому треба побажати молодому літераторові успіху в оволодінні досконалим пером, а це дев’яносто дев’ять відсотків невтомної праці, щоб крок за кроком досягнути вершини у творчості. А якщо складеться літературна доля інакше, то ця книжка залишиться фактом людини, яка спробувала виразити себе, сприймаючи оголеним поетичним нервом все те, що він бачить, чує і відчуває у своєму часі.