Туп-тупу-туп, туп-тупу-туп – виспівували копита Дідька, а разом з тим тріпотіло моє серце. Ще ніколи так не хотілося жити, як зараз, на цих горбах, далеко від дому. Неси-неси мене, мій красний конику, геть від звитяги і слави, на зустріч вічній ганьбі і занапащеній душі. Прощавайте зраджені побратими, сьогодні я не стану пліч-о-пліч із вами до пекельної рубанки з ворогом нашого народу.