Пісні належать не поетам?
Ми покарані за народження?
Світ може бути гарним?

На ці питання знає відповідь Олекса Мельник. Розповість і вам. А ще розкаже про вас. Наприклад – чи варто одружуватись.

«Смішним здавалося усе, і ми сміялися коротких шість місяців, а потім я купив перстені і вона сказала: "Так!". І я перестав сміятися. Здавалося, що одним "Так!" вона забрала у мене всього мене і не залишила ні краплі.»

Когось нагадує? Може, самого себе? ...

У автора цієї книжки є два крила – поезія і проза. Яке з них потужніше покаже час. А поки що він намагається синхронно ними рухати. Тому одне крило допомагає іншому, підсилюючи своєю участю політ в пошуку свого слова, щоб повністю самовиразитись.

Найкраще, звісно, помітні старання автора в поетичному жанрі. Це експромти, де він довірливо відкритий в своїй радості й печалі, ліриці й інвективі, сприймаючи світ в зіткненні добра і зла, їхнього впливу. Він не боїться повірити й розчаруватися, засміятися й заплакати, розлютитися й подобріти...

Прозу Олекси Мельника не можна вкласти в традиційні рамки малого жанру. Вона розкута, повна фантазії і містики, філософських роздумів про суть людського буття. Автор переносить своїх героїв, як космонавтів у просторі між небом і землею, для пошуку істини. Він не оповідає про поведінку учасників дійства, а споглядає їх збоку, використовуючи містично-фантастичні образи перевтілення. Окремі оповідання граничать з казковими сюжетами. Але автор переносить їх в наше життя, випробовуючи їх поведінку в екстремальних умовах...